Доступність фармакотерапії в Україні: кожен четвертий пацієнт купує лише частину призначених ліків

Доступність фармакотерапії в Україні: кожен четвертий пацієнт купує лише частину призначених ліків

Лише 32% українців можуть придбати всі призначені лікарські засоби та пройти необхідні обстеження без скорочення запланованих витрат. Для решти пацієнтів вартість лікування стає причиною пошуку дешевших препаратів, часткової купівлі медикаментів або повної відмови від терапії та діагностики. Такі результати репрезентативного соціологічного дослідження, проведеного наприкінці вересня 2026 року методом CAWI серед 1200 респондентів, свідчать про суттєві фінансові перешкоди на шляху до належного лікування.

Ціна терапії впливає на рішення пацієнтів

Найпоширенішим способом зменшити витрати стало придбання доступніших за ціною генеричних препаратів замість призначених оригінальних або брендованих лікарських засобів. Таку стратегію обирають 29% опитаних. Водночас близько чверті респондентів купують лише частину призначених медикаментів, фактично скорочуючи рекомендований обсяг терапії.

Ще 7% учасників дослідження повідомили про повну відмову від придбання ліків і проходження лабораторних та інструментальних обстежень. Таким чином, фінансова доступність впливає не лише на вибір конкретного препарату, а й на можливість пацієнта реалізувати весь план медичної допомоги.

Для фармацевтичної практики ці дані актуалізують питання професійного консультування в аптеці. Важливо, щоб пошук доступнішого лікування відбувався з урахуванням призначень лікаря, характеристик лікарських засобів і вимог до безпечного застосування, а не шляхом самовільного виключення окремих препаратів із терапії.

Вік і стать пов’язані з різними моделями поведінки

Результати опитування демонструють відмінності у виконанні медичних рекомендацій залежно від статі респондентів. Повністю реалізувати призначення можуть 35% чоловіків і 29% жінок. Натомість жінки частіше повідомляють про придбання лише частини необхідних лікарських засобів. Відмінності простежуються і між віковими групами. Найбільшу частку людей, які повністю відмовляються від лікування та діагностики, зафіксовано серед респондентів віком 30–44 роки — 11%.

Водночас у категорії 45–54 роки найчастіше обирають генеричні аналоги нижчого цінового сегмента: про таку практику повідомили 38% опитаних цієї вікової групи.

Ці показники відображають різні способи реагування на вартість медичної допомоги. Водночас самі результати опитування не дають підстав однозначно пояснювати виявлені відмінності віком або статтю: для визначення причин потрібні додаткові дані про доходи, стан здоров’я та структуру призначень.

Місце проживання та доходи визначають доступність лікування

Помітний розрив у можливості повністю виконувати призначення спостерігається між мешканцями великих міст і жителями сільської місцевості. У Києві частка респондентів, які можуть придбати всі призначені препарати та пройти обстеження, сягає 43%. У селищах і селах цей показник становить лише 26–27%.

Ще виразніше фінансові бар’єри проявляються під час аналізу доходів домогосподарств. Серед людей, чий дохід не перевищує 10 тис. грн на одного дорослого, повністю оплатити призначений курс лікування можуть лише 20%. Водночас 40% респондентів цієї категорії намагаються знизити витрати, обираючи дешевші аналоги.

Такі результати вказують на нерівні можливості доступу до фармакотерапії залежно від матеріального становища та місця проживання. Для частини пацієнтів питання полягає не в готовності виконувати рекомендації медичних фахівців, а в тому, чи можуть вони дозволити собі призначене лікування в повному обсязі.

Роль фармацевта та державних програм

За умов обмеженого бюджету аптека стає одним із місць, де пацієнт шукає можливість зменшити витрати на лікування. Фармацевт може пояснити особливості генеричних препаратів і допомогти зорієнтуватися в доступних варіантах, дотримуючись вимог законодавства, правил відпуску та принципів раціональної фармакотерапії. Водночас заміна препарату має відбуватися з урахуванням його характеристик і відповідних обмежень, а зміни в схемі лікування, які потребують рішення лікаря, слід узгоджувати з медичним фахівцем.

Не менш важливим напрямом залишається розширення державних механізмів відшкодування вартості лікарських засобів. Програми реімбурсації можуть зменшувати фінансове навантаження на пацієнтів і сприяти доступу до необхідної терапії, особливо для людей із невисокими доходами.

Дані дослідження засвідчують: доступність лікування залежить не лише від наявності препаратів на ринку, а й від спроможності пацієнта оплатити весь призначений курс і пройти необхідну діагностику. Подолання цих бар’єрів потребує поєднання професійного фармацевтичного консультування, відповідального підходу до вибору лікарських засобів і дієвих механізмів державної підтримки.