Щодня фармацевти зустрічають десятки людей, які приходять до аптеки не лише по лікарські засоби, а й із тривогою, страхом за близьких, переживаннями через хворобу чи фінансовими труднощами. За кожним зверненням може стояти особиста історія, яка потребує не тільки професійної консультації, а й уважного, людяного ставлення.
В умовах повномасштабної війни таке спілкування нерідко відбувається на тлі власного стресу фармацевтичних працівників. Постійна необхідність зберігати спокій, підтримувати інших і водночас справлятися з особистими переживаннями може поступово призводити до особливого стану — втоми від співчуття.
Що таке втома від співчуття та чим вона відрізняється від професійного вигорання
Втома від співчуття (compassion fatigue) — це стан емоційного виснаження, пов’язаний із тривалим або повторюваним контактом із чужим болем, стражданнями та травматичним досвідом. У фармацевтичній практиці він може розвиватися через постійне спілкування з пацієнтами, які переживають тяжку хворобу, втрату близьких, невизначеність щодо лікування або інші складні життєві обставини.
На відміну від звичайної втоми після напруженого робочого дня, яка зазвичай зменшується після відпочинку, втома від співчуття пов’язана насамперед із поступовим виснаженням емоційних ресурсів, необхідних для співпереживання іншим. Водночас її не слід ототожнювати з професійним вигоранням. Останнє формується внаслідок хронічного робочого стресу та може супроводжуватися виснаженням, психологічним дистанціюванням від професійної діяльності й зниженням відчуття власної професійної ефективності.
Ці стани можуть співіснувати. Фармацевт, який працює в умовах високого навантаження, недостатньої кількості персоналу та постійного емоційно складного спілкування, може одночасно відчувати прояви професійного вигорання і втоми від співчуття. Важливо розуміти, що жоден із цих станів не свідчить про недостатню професійність працівника. Насамперед вони вказують на необхідність звернути увагу на умови праці, характер навантаження та доступні можливості відновлення.
Чому фармацевтичні працівники перебувають у зоні ризику
Особливість аптечної практики полягає у високій інтенсивності безпосереднього спілкування з людьми. Протягом однієї зміни фармацевт може консультувати відвідувачів із зовсім різними потребами та емоційними станами.
Одна людина хвилюється через відсутність необхідного препарату, інша не має достатньо коштів для його придбання, третя шукає лікарські засоби для тяжкохворого родича. У кожній із цих ситуацій фахівець має надати професійну допомогу, зберегти уважність і коректність, незалежно від власного фізичного чи психологічного стану.
Додаткове навантаження створює відсутність можливості простежити подальшу долю пацієнта. На відміну від інших медичних працівників, фармацевт часто не знає, чи покращилося самопочуття людини, чи допомогла призначена терапія та як розвивалася ситуація надалі. Особливо емоційно складні випадки можуть залишатися в пам’яті навіть після завершення робочого дня.
Водночас причини виснаження не обмежуються спілкуванням із пацієнтами. На психологічний стан фармацевтичних працівників впливають інтенсивний робочий графік, нестача персоналу, недостатня тривалість перерв, конфліктні ситуації та складнощі з дотриманням балансу між професійним і особистим життям.
Дослідження J. Dee та співавторів (2022) звертає увагу на поширеність професійного вигорання серед фармацевтів та його зв’язок із робочим навантаженням і порушенням балансу між роботою й особистим життям. Таким чином, збереження ментального здоров’я фармацевтів потребує не лише індивідуальних заходів самодопомоги, а й належної організації робочого процесу.
Як розпізнати перші ознаки виснаження
Втома від співчуття не обов’язково проявляється раптово. Найчастіше зміни накопичуються поступово, тому працівник може тривалий час не звертати на них уваги. Спочатку після складних розмов із пацієнтами може знадобитися більше часу для відновлення. Згодом виникає роздратування, небажання брати участь в емоційно напружених розмовах або прагнення звести спілкування до мінімуму.
Серед можливих ознак:
емоційне виснаження після спілкування з пацієнтами;
підвищена дратівливість і зниження терплячості;
бажання дистанціюватися від людей, які потребують підтримки;
постійне повернення думками до складних робочих ситуацій;
труднощі з переключенням уваги після завершення зміни;
порушення сну, зниження концентрації уваги та відчуття постійної втоми.
Окремі прояви ще не означають наявності певного психологічного стану. Значення мають їхня тривалість, повторюваність і вплив на повсякденне життя та професійну діяльність.
Дослідження E. Y. Salihu та співавторів (2025) також звертає увагу на втому від співчуття серед фармацевтів та її зв’язок з умовами робочого середовища і тривалістю роботи. Тому, помітивши стійкі зміни у власному емоційному стані, важливо не ігнорувати їх і не пояснювати виключно звичайною втомою.
Робота під час війни: коли професійний стрес поєднується з особистим
Для українських фармацевтів питання емоційного виснаження набуває особливого значення. Війна впливає не лише на організацію роботи аптек, доступність лікарських засобів і кадрове забезпечення галузі. Вона змінює повсякденний досвід самих працівників, які продовжують виконувати свої професійні обов’язки в умовах постійної небезпеки та невизначеності.
Фармацевт може консультувати людину, яка втратила близьких, допомагати знайти необхідний препарат для пораненого військовослужбовця чи тяжкохворого пацієнта, а після завершення зміни сам повертатися до переживань за рідних, повітряних тривог або наслідків обстрілів. У таких обставинах чужі історії можуть перегукуватися з особистим досвідом, посилюючи емоційне навантаження.
Дослідження A. Y. Sydorenko та співавторів (2025), присвячене українським медичним працівникам, свідчить про суттєвий вплив війни на їхню професійну діяльність і потребу в моральній та емоційній підтримці. Водночас специфіка аптечної практики потребує окремого дослідження, тому результати для ширшої групи медичних працівників не можна автоматично переносити на фармацевтів.
Важливо, щоб психологічну стійкість працівників в умовах війни не розглядали виключно як їхню особисту відповідальність. Не меншого значення набувають підтримка колективу, адекватне навантаження, можливість відпочинку та розуміння з боку керівництва.
Професійні межі: як співчувати, не виснажуючи себе
Емпатія є важливою складовою фармацевтичної допомоги. Проте професійна чуйність не означає необхідності особисто переживати кожну складну ситуацію пацієнта. Завдання фармацевта — уважно вислухати людину, надати достовірну інформацію в межах своєї компетенції, допомогти з питаннями належного застосування лікарських засобів та за необхідності рекомендувати звернення до лікаря.
Водночас фахівець не може відповідати за всі обставини життя пацієнта, перебіг його захворювання чи результати лікування. Усвідомлення цих меж дозволяє зберігати професійну залученість без надмірного емоційного навантаження.
Корисним інструментом можуть бути короткі паузи після особливо складних розмов. Навіть 30–60 секунд, присвячених спокійному диханню, розслабленню м’язів і переключенню уваги, можуть допомогти зменшити напруження перед наступним робочим контактом.
Важливо також навчитися психологічно завершувати робочий день. Постійне повернення до переживань пацієнтів у неробочий час не змінює їхніх обставин, але може перешкоджати відновленню самого фахівця. При цьому встановлення професійних меж не є проявом байдужості. Навпаки, воно допомагає зберігати здатність уважно та відповідально виконувати свою роботу протягом тривалого часу.
Що можуть зробити фармацевти та роботодавці
Профілактика емоційного виснаження має передбачати поєднання індивідуальних і організаційних заходів. Для фармацевтичних працівників важливими залишаються регулярний відпочинок, достатній сон, фізична активність відповідно до власних можливостей, підтримання соціальних контактів і наявність часу поза професійними обов’язками.
Не менш корисним є усвідомлення власного емоційного стану. Варто звертати увагу на те, які саме робочі ситуації викликають найбільше напруження, чи вистачає часу для відновлення та чи не впливають професійні переживання на особисте життя.
Водночас індивідуальні рекомендації не можуть компенсувати системні недоліки організації праці. Керівникам аптечних закладів доцільно приділяти увагу реалістичному розподілу робочого навантаження, забезпеченню достатньої кількості персоналу, дотриманню режиму праці та відпочинку, а також формуванню атмосфери взаємної підтримки.
Важливо, щоб працівники могли відкрито говорити про складнощі без побоювання осуду або негативних наслідків для професійної репутації. Підтримка ментального здоров’я фармацевтичних працівників має розглядатися як складова належних умов праці, а не лише як питання особистої психологічної стійкості.
Коли необхідна професійна допомога
Якщо емоційне виснаження зберігається протягом тривалого часу, супроводжується порушеннями сну, постійною тривогою, відчуттям відстороненості, втратою інтересу до звичних справ або суттєво впливає на професійну діяльність, доцільно звернутися до психолога чи іншого кваліфікованого фахівця з ментального здоров’я.
Своєчасне звернення по допомогу дозволяє краще зрозуміти причини змін у психологічному стані та визначити відповідні способи підтримки й відновлення. Фармацевтична професія передбачає постійну взаємодію з людьми, уважність до їхніх потреб і відповідальність за якість наданої допомоги. Однак професіоналізм не повинен вимірюватися здатністю безмежно витримувати емоційне навантаження.
Турбота про ментальне здоров’я фармацевтичних працівників — це не лише питання їхнього особистого благополуччя, а й важлива умова забезпечення якісної, безпечної та доступної фармацевтичної допомоги. Зберігати здатність підтримувати інших означає також мати можливість отримувати підтримку самому.